| Главная | | Новости спорта | | Новоград-Волынский | | Радио |


Меню
  • Главная
  • Новоград-Волынский
  • Новости в мире
  • Оранжевая Революция
  • Оружие



  • Спорт
  • Виталий Кличко
  • Эльбрус Тедеев
  • Новости спорта
  • Новости Бокса
  • Вольная борьба
  • Классическая борьба



  • Скачать
  • Бесплатные программы



  • Развлечения
  • Фотогалерея
  • Анекдоты
  • Радио
  • Ссылки
  • Гостевая книга
  • E-mail



  • Новоград-Волинський.

        

    Вперше наше місто згадується за назвою Возвягель у 1256 р. у «Галицько-Волинському літописі». Роком пізніше, через непокору його жителів, він був спалений дружиною князя Данила Галицького. Недавні археологічні розкопки городища на правому березі Случі, описані ще наприкінці ХIХ в. В.Антоновичем, дозволили визначити місце розташування, розміри й особливості побуту цього древнього міста.
         Нове поселення виникло через багато років на лівому стрімчастому березі Случі. У першій половині ХV ст. воно згадується як село Звягель, а в 1570 р. як містечко, що складається з 161 будинку. Ядром нового поселення став замок, побудований у 1507 р. за наказом князя Костянтина Острозького. У безпосередній близькості від замку розташовувалася базарна площа, кілька вулиць, князівський палац, костьол. У 1620 р. у Звягелі було п’ять вулиць і два передмістя з загальним числом дворів 403.Під час визвольної війни українськими козаками в 1648-51 р. була зруйнована частина стін і веж замку, спалений костьол.
         Протягом XVIII ст. були споруджені головні храми Звягеля: у 1730 р. — дерев’яний собор, близько 1740 р. — Велика синагога, приблизно в середині сторіччя — дерев’яна церква Святої Трійці, а в 1766 р. — новий кам’яний костьол (при цьому була розібрана частина стін замку). В 1766 р. у Звягелі було 379 будинків, але в 1775 р., після великої пожежі, залишилося тільки 234. Відповідно до усних переказів, у XVIII ст. містечко простиралося на захід приблизно до нинішнього кінотеатру, а далі починався ліс.

    Губернське місто

         Його невеликі розміри і відсутність пристосованих будинків для розміщення різних канцелярій перешкодило місту Новограді-Волинському (цю назву і статус він одержав у 1795 р.) стати центром Волинської губернії. З цієї ж причини змушені були перевести з міста в містечко Полонне повітове дворянське училище. У тому ж році в російських урядових колах розглядалося питання про доцільність перекладу губернського центру з Житомира в інший населений пункт, оскільки Житомир займав невигідне географічне положення, знаходячись майже на самому східному кордоні губернії. Як кандидатури на новий губернський центр висувалися Луцьк, Дубно і Новоград-Волинський. У характеристиці останнього відзначається, що в місті немає зручних приміщень не тільки для губернських, але навіть для повітових „присутственных” місць. З 522 будинків лише 5 були кам’яними (у їхньому числі: повітове казначейство, будинок «причту» і «присутственные» місця). У місті було 17 вулиць, з яких лише одна була вимощена камінням (Корецька), і дві площі. У 1838 р. його розміри складали 284 десятини 1656 квадратних сажнів, а населення — 6127 чоловік. В описі Новограда-Волинського відзначені цікаві подробиці: «При в’їзді в місто по крутій кам’янистій дорозі від самої річки є невелика неправильна площа, від якої на всю довжину проведена одна пряма вулиця на півверсти, вимощений каменем. Інші ж, поперечні вулиці, яких не більш чотирьох, вузькі, весною і восени брудні і незручно прохідні. Будинки дерев’яні, велика частина їх належить євреям, побудовані досить тісно і некрасиво, здебільшого криті соломою ... Місто не має гарного вигляду і ніби серед лісів і боліт знаходиться».
         Доповненням до даної характеристики служить план міста, зроблений у 1837 р. (від нього збереглася фотокопія, що знаходиться в Новоград-Волинському міському архіві). Цей план дає уявлення про межі міста того часу: на сході — ріка Случ, на заході — перетинання нинішніх вулиць Шевченка, Пушкіна і Дзержинського, на півдні — район військової частини по вул. Червоноармійській, на півночі — район будинку дитини по вул. Радянській. Центром міста тоді була досить велика базарна площа, що знаходилася поблизу древнього замку. На ній з різних боків розташовувалися собор, костьол і синагога (іменована єврейською школою). Посередині площі зображені „присутственные” місця, що розміщалися в древній ратуші. Навколо площі й у її межах притискалися впритул один до одного єврейські будинки і крамниці, їх півкільцем оточували християнські квартали. Недалеко від західної окраїни міста показаний казенний сад (приблизно в тих же межах, що і нинішній міський сад), а через дорогу від нього — християнський цвинтар з каплицею. Інший цвинтар, єврейський, знаходився в цей час біля лівого берега ріки Случ, у районі нинішньої вулиці Коцюбинського. На південно-східній окраїні, на березі Случі в районі нинішнього РЕМ, стояв водяний млин, будинок якого зберігся дотепер. Через відсутність моста товари і пасажирів перевозили на протилежний правий берег ріки за допомогою порома (переправа здійснювалася в районі нинішнього провулка Шевченка). Звідти починалася дорога на Житомир, що проходила у той час північніше існуючого нині шосе. Правобережжя, на якому розміщався маєток поміщиків Уварових (згодом — Мезенцевих), село Ново-Звягель, не входило до складу міста.

    Зустрінемося на «Куті»

         Розміри міста значно виросли після спорудження в 1850-х рр. Києво-Брестського шосе. При цьому була вимощена каменем і продовжена до ріки Случ вулиця Житомирська, тоді як вулиця Корецька дала початок Ново-Корецькому шосе, що пролягало північніше існуючої раніше поштової дороги в Острог (з тих пір її стали називати Старо-Корецькою дорогою або Старо-Корецькою вулицею). На розвилці двох доріг по типовому проекту був побудований комплекс будинків кінно-поштової станції, від якого непогано збереглися станційний будинок, готель і ямська .
         У 1860-х рр. на цьому шосе був побудований дерев’яний міст кружальної системи з 3 арками на 2 кам’яних річкових биках і берегових підвалинах. Як будівельний матеріал використовувався червоний граніт, що добувається поблизу в межах міста. Недалеко від цього мосту була прорізана від шосе бічна вулиця (Тюремна), наприкінці якої виник комплекс споруджень тюремного замку (нині — військовий склад по вул. Волі). Одночасно була продовжена Садова вулиця. В 1861 р. був зведений новий кам’яний собор на території древнього замку, після чого від останнього залишилася лише частина фортечної стіни з двома зруйнованими вежами. Змінам піддалася також древня ратуша на базарній площі, що існувала з ХVI ст. і мала стіни товщиною 4 аршини. Вона позбулася старих веж і воріт і була перероблена в двоповерховий чотирикутник: на першому поверсі знаходилися ряди єврейських магазинів, а на другому — приватні квартири. В 1865 р. у місті нараховувалося 386 будинків, з яких лише 15 були кам’яними, а населення складало 7514 жителів. Площа Новограда-Волинського в 1860 р. зросла до 330 десятин. Після забудови нових вулиць і кварталів число будинків у 1879 р. досягло 1047 (у тому числі 39 кам’яних), а чисельність населення майже подвоїлася (13479 чоловік).
         До кінця ХІХ ст. місто будувалося переважно в південно-західному напрямку. При цьому були забудовані нові вулиці: Гончарна (з 1899 р. — Пушкінська), Олександрівська, Мала Пушкінська, Мала Сусловська, Училищний провулок, Бульварна, Лікарняна, Цвинтарна, Кагукінський провулок. На останніх двох, біля нового християнського цвинтаря, оселилися російські старообрядці. Збільшилася довжина вулиць Завадської, Полонської, Гутинської, Князівської, Рибакової, Суслівської і ін. У цей період були побудовані 2-поверховий кам’яний будинок Логе (1875 р.) і будинок Петрулевича по Корецькій вулиці, будинки Уварова і Гижицької, а також будинки чоловічого і жіночого відділень повітового училища (усі — у 1875 р.) по вул. Житомирській, будинок Шульца (1895 м.) по вул.Рибаковій, будинки Ліхтанського і Межирицького (1875 р.), Висоцького (1865 р.) по вул. Гутинській, будинок Синегуба (1886 р.) і очисний винний склад (близько 1900 р.) по вул. Пушкінській, старий будинок ксьондза (1860 р.) по Соборній вул., будинок пожежної команди (1868 р.) по Троїцькій вул., чавуноливарний завод (близько 1890 р.) по Ново-Корецькому шосе й ін. Деякі з них дотепер збереглися. У підсумку, до початку 1900 р. у Новограді-Волинському вже було 3350 будинків, у тому числі 256 кам’яних, а населення його склало 15304 чоловіки.
         На межі сторіч розгорнулося будівництво двоповерхових будинків у центрі міста, що перемістився на той час з району базарної (Соборної) площі в так званий «Угол» — місце перетинання вулиць Корецької, Житомирської, Соборної і Гутинської. Ось що пише про нього у своїх мемуарах Й.Фельдман: «Саме так, з наголосом на другому складі, називали звягельчани це оживлене перехрестя свого міста. Усі новинки в місті: афішні тумби, газові ліхтарі й інше з’являлися спочатку тут, на «Куті». Усі події в місті: революційні мітинги, ділові зустрічі, стоянки візників і побачення закоханих — все призначалося і відбувалося тут на «Куті» — загальновизнаному центрі міста.»
         Респектабельний вид вулиці Корецька відзначила у своїй замітці від 12 травня 1899 р. газета «Волинь», що порівнювала її з «будь-якою вулицею Гороховою Петербурга». Однак, вже в іншій замітці цієї ж газети від 26 липня 1900 р. критикується поганий благоустрій більшості вулиць міста: «Із усіх вулиць 4-5 замощені, більшість не підмітається, і неважко уявити, яка пилюка стоїть в місті в даний час. Освітлення на вулицях вкрай убоге ... Завбачливі мешканці запасаються тоді власними ліхтарями».
         Через відсутність водопроводу і солонуватого присмаку води в колодязях більшість городян користувалося річковою водою, яку доставляли в бочках водовози. Останні разом з конями в’їжджали прямо в ріку, через що піднімався мул і вода ставала мутною. Згодом на дні глечиків з водою майже завжди залишався осад. Через велику скупченість населення на вулицях Троїцькій, Ковальській і на базарній площі процвітала антисанітарія. Часто траплялися пожежі і мали в цьому районі катастрофічні наслідки. Більшість вулиць з настанням вечора огортав повний морок, тому що електрика була відсутня, а встановлені на стовпах гасові і лигроїнові ліхтарі висвітлювали лише центральні вулиці.
         На початку ХХ сторіччя в місто і його околиці прибуло близько 600 німецьких переселенців. Вони побудували будинки на Чеховській і Старо-Корецькій вулицях, з обох боків Корецького шосе. У той же період велася забудова Табірної вулиці, що одержала свою назву від літніх таборів, що знаходилися поблизу 18-го Вологодського піхотного полку. До забудов цього періоду відносяться новий будинок ксьондза (1904 р.) по вул. Соборній, будинок Беруля (1905 р.), пивоварний завод (1908 р.), будинок Файгенгольца (1900 р.) по вул. Гутинській, будинок Ая (1910 р.) на вул. Пушкінській, земська лікарня (1900 р.) по вул. Лікарняній, будинок священика Захарійовича (1910 р.) по вул. Садовій, 4 двоповерхових будинки Шульца (1900-05 р.) по вул. Корецькій. 
         Чергове розширення території міста відбулося після закінчення будівництва в 1916 р. на околицях міста залізниці Шепетівка-Коростень. При цьому були споруджені металеві мости через річки Случ і Смолку (1913 р.), станційні будинки. У 1918 р., у період німецької окупації, багато вулиць були електрифіковані після установки двигуна на водяному млині. Одночасно на кожному будинку з’явилися таблички з номерами, була вимощена дорога від залізничної станції до центральної частини міста.

    Революційні віяння

         У серпні 1919 р. місто піддалося масованому обстрілу запальними снарядами з боку Червоної Армії, у результаті чого вибухнула катастрофічна пожежа. Горіли житлові будинки, магазини і крамниці, аптеки, стародавня ратуша, храми. Протягом декількох годин було знищено близько 1000 будинків. Пожежа охопила значну територію: від кварталу, що примикав до ріки Случ, «Нідер» і майже до міського саду. На цій території після нього не залишилося майже жодного дерев’яного будинку, були зруйновані багато двоповерхових будинків «Кута», що додавали центрові міста респектабельний вигляд. У роки громадянської війни був також зруйнований міст через Случ, і замість нього наспіх спорудили примітивну кладку (т.зв. Ковальський міст). Різко скоротилася за цей період чисельність населення: 22809 жителів у 1915 р. і лише 12858 жителів у 1922 р.
         Одним з перших розпоряджень радянської влади був наказ нової влади міста від 27 червня 1921 р. про перейменування 22 вулиць, провулків і площ міста, більшість яких одержали революційні назви. Незабаром нова влада націоналізувала промислові підприємства, банки, а також будинки, що належали багатим домовласникам. Поступово почалося відновлення зруйнованих об’єктів. У 1922 р. був відремонтований міст через Случ. Цього ж року почалося масове будівництво приватних будинків у постраждалій від пожежі частині міста. Протягом декількох років виникли сотні одноповерхових (переважно дерев’яних) будинків. У деяких з них, із проголошенням НЕПа, відкрилися невеликі магазини, пекарні, майстерні. Одночасно, у націоналізованих будинках виникало безліч радянських установ. Центр міста, що складався тепер, в основному, з наспіх збитих з дерева негарних будівель, втратив свою колишню привабливість. У середині 1920-х рр. був прорізаний і забудований новий провулок між вулицями Шкільною (нині — Шолом Алейхема) і Шевченка, що пізніше став вулицею Комсомольською. А всього в місті в 1923 р. було 28 вулиць і 8 провулків.Умовними границями міста в той час були річки Случ і Смолка, а також залізниця ( територія, що прилягала до неї, теж забудовувалася в 1920-х рр.) У 1927 р. було споруджене нове протипожежне депо з високою каланчею по вул. Міжнародній (К.Маркса), перебудоване в 1970-х роках. У 1926 р. силами скотарсько-молочного кооперативного суспільства було розгорнуто будівництво маслоробного заводу на Червоній (колишній Кінній) площі, який двома роками пізніше запрацював і проіснував до 1980-х рр., коли його перевели в с.Наталівку. У другій половині 1920-х рр. до складу міста ввійшов колишній поміщицький маєток на правому березі Случі — Ново-Звягель.

    Електрофікація і мілітаризація

         На початку 1930-х рр. був узятий курс на різку мілітаризацію міста, що розташовувався в той час у безпосередній близькості від радянсько-польського кордону. Сюди прибула XIV кавалерійська дивізія ім.Пархоменка. Силами військовослужбовців наприкінці1930-х рр. була споруджена залізниця Новоград-Волинськиий — Житомир. За короткий період у районі Ново-Звягеля і біля залізничного вокзалу були створені «військові містечка». Колишній будинок поміщика Мезенцева також перейшов у розпорядження військових. Неподалік від нього в 1936-37 рр. були збудовані Будинок Червоної Армії і госпіталь. Уздовж правого берега ріки виник комплекс фортифікаційних споруджень, а в районі госпіталю — ще один міст через р.Случ. При цьому був по-варварськи знищений цвинтар у с.Лубчиця, також як і стародавній цвинтар Преображенського приходу напроти Міського саду (у зв’язку з будівництвом хлібозаводу). У 1933 р., під час будівництва будинку-гуртожитку по вул.Радянській, 11, як фундамент використовувалися могильні плити з цвинтаря Троїцького приходу. 
         У рамках кампанії по боротьбі з релігією за наказом місцевої влади були спочатку закриті, а до середини 1930-х рр. знесені більшість храмів Новограда-Волинського. Особливо трагічним у цьому відношенні був 1935 рік, коли на світанку 23 червня від вибухів були цілком зруйновані собор і костьол. Така ж доля очікувала і Велику синагогу. Але через те, що поруч з нею знаходилася безліч житлових будинків, її не піддали руйнуванню, а перетворили в майстерню по вулканізації шин. 
         Протягом 1930-х рр. були прорізані і забудовані нові вулиці в різних частинах міста: Кірова, Ярунська (Лянгуса), Середня Ярунська (Боженка), Мала Ярунська (Тельмана), Л.Українки, Перекопська, 8 Березня, Коростенська, Червоне Селище (Огороднікова), Піонерський провулок і ін. Виросли в довжину вулиці Пушкінська і Лікарняна. У той же час коротшими стали вулиці Олександрівська (Пархоменка), К.Лібкнехта, Бухаріна (Островського), Рибаковая (Урицького), частини яких відійшли військовим частинам. З районів військового будівництва відселялися мешканці, що змушені були поселятися на новозабудованих вулицях.
         Серед новобудов того часу слід зазначити так званий «будинок совпартактиву» (1932 р.) по вул. І.Франка, 32, триповерховий житловий будинок (1938 р.) по вул.К.Маркса, 4, загальноосвітні школи №2 (1935 р.), №№3, 5, 9 (усі — 1938 р.), нова міська лазня (біля1933 р.) по вул. Щорса, склади по вул.Вокзальній, 2 (1936 р.), нові корпуси лікарні (1938 р.). У будинку колишнього театру ім.Троцького була створена меблева фабрика, а на території колишнього винного очисного складу в 1932 р. організували МТС (нині — авторемзавод). У 1941 р. був близький до відкриття новий кінотеатр у центрі міста.
         Газета «Соціалістичне Полісся» у замітці від 7 листопада відзначала великі перетворення, що відбулися в зовнішньому вигляді міста: закладення скверу з пам’ятником Леніну на місці Сінної площі з базаром, дитячого будинку в колишній лютеранській кірсі, дитячої бібліотеки №1 в одній з малих синагог по вул.К.Маркса. Населення Новограда-Волинського за переписом 1939 р. складало 23,7 тисяч жителів.
         У роки Великої Вітчизняної війни були зруйновані міст через Случ, хлібозавод, будинки колишнього повітового казначейства і Великої синагоги, будинок Беруля й ін. Згоріло безліч дерев’яних будинків. Розграбований був єврейський цвинтар, з якого було знято велику кількість могильних плит для ремонту доріг. У 1945 р. житловий фонд міста нараховував 1345 будинків. З них 17 були двоповерховими, 2 — триповерховими, 1 — чотириповерховим, інші — одноповерховими. З 848 приватних будинків лише 8 були цегельними, інші — дерев’яними. Серед житлових будинків лише 0,3% мали водопровід і лише 25,2% були електрифіковані. Переважали будинки дореволюційних часів (751 у 1950 р.).

    Післявоєнна модернізація

         У перші післявоєнні роки був відремонтований міст на Житомирському шосе. Однак спроба відновити міст у районі госпіталю не увінчалася успіхом (тимчасовий дерев’яний настил розібрали місцеві жителі). У 1950-х рр. будувалися багатоповерхові будинки для робітників машинобудівного й авторемонтного заводу, а також для військовослужбовців. Одночасно прискореними темпами здійснювалося будівництво приватних житлових будинків у різних частинах міста, де виникли нові вулиці і провулки: Куйбишева, Чернишевського, Сталіна (Ломоносова), пров. Л.Українки (вул. О.Пчілки), Калініна, Глінки, Мічуріна, Ціолковського, Червоноармійський пров., Толстого й інші. До початку 1960 р. нараховувалося вже 34 двоповерхових, 5 триповерхових, 10 чотириповерхових житлових будинків і 1 «пятиповерхівка». До цього часу майже втроє збільшилося число приватних будинків (до 2600), причому серед них значно виросла питома вага кам’яних і цегельних будинків (276). Вперше з’явилися в будинках водяне опалення, ванні, скраплений газ (у 1957 р. газ одержали 222 квартири, а в 1960 р. ним користувалися приблизно в 7 тисячах квартир). У 1956 р. у державному секторі житлова площа була електрифікована на 94,1%. У цьому ж секторі на 1.01.1960 р. 35,6% жилої площі було забезпечено водопроводом. Успішно розвивався міський транспорт: у 1960 р. по місту курсувало 13 автобусів (у 1950 р. був тільки 1 автобус на все місто). До складу міста ввійшло колишнє село Лубчиця і хутір Лідовка. Населення Новограда-Волинського у 1959 р. складало 27,6 тис. чоловік.
         У першій половині 1960-х рр. були зведені багатоповерхівки по вул.Волі, III Інтернаціоналу, К.Маркса, універмаг у центрі міста, завод продтоварів, відкритий новий ринок. У другій половині 1960-х — початку 1970-х років «п’ятиповерхівками» забудували центр міста, перетинання вулиць Пушкіна і Гагаріна, район машинобудівного заводу, а також частково правобережна частина міста. На колишній базарній площі був споруджений Палац культури, а на вул.Леніна — будинок місцевої адміністрації. На північній окраїні міста побудували новий м’ясокомбінат, один з найбільших у той час в Україні. Після переїзду на окраїну міста автопідприємства був відкритий доступ до руїн стародавніх руїн замку, оголошених пам’ятником історії й взятий під охорону держави. До складу міста ввійшли колишні села Смолка і Ржатківка, а також район гранітного кар’єру.

    Сучасна забудова

         Наприкінці 1970-х — початку 1980-х років почалося будівництво 9-поверхових будинків на розі вулиць Леніна і Пушкіна, а також біля нового Палацу культури, де на той час сформувалася площа, названа на честь Л. Українки. На цій площі був встановлений з червоного граніту пам’ятник великій українській поетесі. Наприкінці 1980-х років була реставрована фортечна стіна й одна з її веж, а територія, що примикає до неї, була упорядкована і перетворена в зону відпочинку. У цей же час почалася масова забудова нового житлового масиву приватних будинків у мікрорайоні Смолка між вул.50 років Жовтня і рікою Случ, що продовжується дотепер. У 1991 р. зведений новий костьол. У першій половині 1990-х рр., завдяки спільним зусиллям болгарських будівельників і німецьких фірм, на північно-східній окраїні міста з’явився новий житловий масив для сімей військовослужбовців, що складається з 9-поверхових будинків, середньої школи №11, підприємств торгівлі і сфери обслуговування. У середині 1990-х рр. у місто прийшов із прокладеного до нього трубопроводу природний газ.
         Масова забудова Новограда-Волинського у післявоєнний період поліпшила житлово-побутові умови городян. Багато вулиць були заасфальтовані, освітлені, розширилася їх проїжджа частина. З’явилися нові зони відпочинку. Після появи в центральній частині міста одноманітних «п’ятиповерхівок» його архітектурний стиль, що раніше зберігав своєрідність, ставав «безликим». Серед знесених будинків було чимало пам’ятників історії й архітектури: колишні будинки Мармера і Шульца, готель Гемерила, будинок ксьондза і костьольний будинок на пл.Л.Українки, кірха по вул. Чехова, будинок священика Захарійовича по вул. І.Франка, торговий дім Клейна по вул. Р.Люксембург, чоловіче вище початкове училище та ін.
         Сучасний Новоград-Волинськиий займає площу 2667 га, з якої забудовано 2053 га. Як показав останній перепис, чисельність його населення в грудні 2001 р. складала 56555 чоловік. За даними місцевої топонімічної комісії, у 1997 р. у місті нараховувалося 344 вулиць, провулків і площ.



    Сайт управляется системой uCoz